Мар'ян Бесага

ПАРК / СТРЕФА ДИЗАЙНУ

GARDEN AS A SPACE FOR DESIGN /nternational Festival of Ephemeral Art, Innovative Space for People in the Park

Питання екології, взаємодії людини з природним середовищем та використання екологічних матеріалів дедалі більше змінюють наше розуміння мистецтва і дизайну. Саме навколо цих питань сформувався міжнародний проєкт, у якому парк розглядався не лише як місце відпочинку, а як простір для творчого експерименту, дослідження і діалогу між людиною, природою, мистецтвом та дизайном.

Перший досвід такого формату відбувся у 2014 році в Унєюві у Польщі. Викладачі та студенти мистецьких закладів Львова, Лодзі та Познані працювали безпосередньо в середовищі замкового парку. Однією з основних умов було використання природних матеріалів і пошук рішень, які не протиставляли б мистецький об’єкт ландшафту, а вступали з ним у взаємодію.

Результатом стали концептуальні просторові об’єкти, функціональні форми, сонячні годинники, а на річці Варта — плаваючі квітники. Для мене вже тоді стало важливим саме тимчасове входження мистецтва у природне середовище, коли твір існує не сам по собі, а залежить від конкретного місця, світла, рослинності, води, погоди й часу.

У 2015–2022 роках ця ідея отримала значно ширший розвиток. Разом із професором Мареком Саком, професором Пьотром Швецем та професором Нарцисом Пьорецьким ми формували команду, яка з різних інституційних сторін розвивала проєкт і створювала умови для його продовження.

До співпраці поступово долучилися мистецькі академії та університети  Гданська, Вільнюса, Варшави, Любліна, Банської Бистриці та інших академічних центрів. Навколо основної ідеї виникли міжнародні фестивалі ефемерного мистецтва, творчі майстерні, проєкт «Інноваційний простір для людини в парку», виставки, лекції та наукові конференції.

Особливо важливою складовою була участь студентів. На кожну зустріч ми приїжджали разом із молодими художниками й дизайнерами, які працювали поруч із викладачами та професорами. Тут фактично зникав звичний поділ між аудиторією і майстернею: сам парк ставав лабораторією, де ідея мала пройти шлях від задуму до матеріального об’єкта безпосередньо в конкретному середовищі.

Проєкти супроводжувалися виставками, каталогами та науковими виданнями, а результати й методики роботи представлялися в різних європейських академічних і мистецьких середовищах. Таким чином окремі пленери поступово перетворилися на платформу обміну досвідом між художниками, дизайнерами, викладачами, студентами та дослідниками.

Для мене особисто цей досвід став особливо цікавим ще з однієї причини. Мої власні мистецькі практики тут почали виходити за межі формату картини. Те, що у живописі існувало як робота з кольором, ритмом, структурою, простором і природними асоціаціями, потрібно було перенести у реальний ландшафт.

У ленд-арті неможливо повністю контролювати середовище. Треба швидко його відчути, зрозуміти масштаб, знайти матеріал і створити форму, яка не просто розташовується в парку, а вступає з ним у діалог. Природа при цьому стає не фоном для мистецького об’єкта, а його повноправною частиною.

Саме тому я сприймаю цей проєкт як важливий досвід перетину мистецтва, дизайну, екології, освіти й дослідження простору. Він дав мені можливість працювати поза традиційною площиною живопису і побачити, як художня ідея може існувати в іншому масштабі — у безпосередній взаємодії з людиною та природним середовищем.

Простір. Людина. Природа. Мистецтво. Діалог.
Ці п’ять понять, винесені на афішу проєкту 2018 року, для мене й сьогодні найточніше передають його сутність.