Мар'ян Бесага

«Рефлексії 02» продовжують дослідження пейзажу як простору пам’яті, сприйняття та внутрішнього стану. Реальний мотив тут зведений майже до мінімуму: вузька горизонтальна смуга землі залишається єдиною чіткою опорою, тоді як більша частина композиції перетворюється на рухому, багатошарову масу кольору й світла.

М’які рожеві, лілові та перламутрові відтінки нашаровуються, утворюючи складне атмосферне поле. Світлі фрагменти виникають у ньому подібно до хмар, відблисків або слідів руху, проте не набувають остаточно визначеної форми. Їм протистоїть інтенсивна зелена горизонталь унизу — майже матеріальна межа між відчутним і невловимим.

У цій роботі мене цікавить момент, коли пейзаж перестає бути конкретним місцем і стає переживанням простору. Колір і фактура поступово витісняють предметність, залишаючи від реальності лише горизонт, світло та відчуття присутності.

У контексті серії «Рефлексії» ця робота розвиває тему переходу між зовнішнім спостереженням і внутрішнім образом. Пейзаж стає своєрідною межею між побаченим і збереженим у пам’яті — простором, у якому реальність поступово перетворюється на відчуття.