Maryan Besaga

«Відродження V» фіксує стан, завислий між буттям і небуттям. Центральна форма зберігає виразну тілесність, але водночас втрачає анатомічну визначеність, перетворюючись на своєрідний носій пам’яті та слід пережитої трансформації. Тіло постає тут не лише як матерія, а як поріг — місце переходу між фізичним і метафізичним.

Щільні шари олійної фарби, глибокі червоні й темні тональності та відкритий жест живопису посилюють відчуття внутрішньої напруги. Форма ніби одночасно зберігає пам’ять про попередній стан і вже виходить за його межі.

Робота продовжує роздуми серії про смертність і відродження, однак переносить їх у простір пам’яті. Матерія не зникає безслідно: трансформуючись, вона зберігає слід того, чим була раніше. Відродження постає як набуття іншої присутності — такої, що виникає через пам’ять про попередню форму.